Школа 22 Зміст Пошук Відгуки Підтримка

Голодомор

Незалежний сайт: вчителів, учнів та батьків

 

Повернутися
Переселення


Біла Церква 80 років по тому. 23 листопада 2013


2 квітня 2013 комуністи в українській Верховній раді відмовилися вшанувати пам'ять своїх жертв

Київщина 80 років тому

Родинні історії, записані нашими учнями

Ця подія, цей страшний Голодомор, перевернув життя дуже багатьох людей. Також перевернуло все життя моїй прабабусі – Демківській Галині Андріївні. Моїй прабабусі було 5 років, як розпочався Голодомор. Мати моєї прабабусі, тобто моя прапрабабуся  – Демківська Василина Арсенівна – не могла дивитися, як її діти плачуть, просять їсти. Під час Голодомору було дуже тяжко людям, які мали багато дітей у сім'ї. Їх потрібно було чимось годувати. Батьки йшли до лісу, збирали там ягоди і гриби, рвали різні види трав, і таким способом харчувалися. На полях збирали колоски, витрушували зерно на борошно. Моя прапрабабуся шукала їжу для своїх п'яти дітей, в тому числі для моєї п'ятирічної прабабусі. Бігала селом, просила їжу у людей. В цей тяжкий час померла старша сестра, десятирічна Марія. На сьогодні наші дідусі та бабусі розповідають нам із слізьми на очах, який то був страшний час, коли люди помирали від голоду, коли люди сходили з розуму, коли діти плакали і просили їжу, коли батьки з'їдали своїх дітей, дивившись їм у вічі, коли люди останні крихти хліба закопували в землю. "Будь ти проклятий!" – кричали люди. Але все-таки люди вірили, мали надію на життя і вижили.

Іванна Джима, 9-Б. 2011


Бабі Насті в часи Голодомору було 12 років. У сім'ї було шестеро дітей: Меланія, Марія, Анастасія, Ганна, Степан, Вера. Їхній батько – Роговий Захар, мати – Рогова Мокрина. Сім'я в житті сильно не голодувала, голодувала тільки в 1932-1933 роках, в часи Голодомору. Роговий Захар добував їжу з Росії, обмінюючи на крупи одяг. В дорозі різне траплялося. Було таке, щой не довозили їжу додому через те, що крали. Діти допомагали батькам на роботі. Меланія вмерла в Голодомор, але не від голоду. Вона була на роботі, коли їй стало зле. Потім її забрали до лікарні. У неї було довге волосся, вірніше, коса до пояса. Вони їй обрізали волосся, і через день вона померла. В 15 років Рогова Анастасія пішла самостійно на роботу. Рогового Захара уже не брали на війну, брали менших.

Тетяна Павленко, 9-Б. 2011

Свідком трагедії Голодомору 1932-1933 років була і моя прабабуся Поліщук Марія. Зазнала моя прабабуся тяжкого випробування. В 1931 вийшла заміж і в ті страшні 19932-1933 роки жила в сім'ї чоловіка. Сім'я була велика. Розповідала моя бабуся, що сталося на той час з її мамою. Багато лиха впало на сім'ю в той час. На початку осені забрали все зерно. А потім приходили і забирали все з продуктів, що попадалося. "Залиште, в нас сім'я велика, не буде чого їсти!" – благала прабабуся. Не залишили. Приходили і з залізними ломками, штурхаючи земляну підлогу в хаті, шукали, чи не закопали що господарі. І залишилася сім'я, шестеро чоловік і маленька дитина майже без нічого. Встигли лише заховати трохи картоплі і буряків. Зібрали одяг, який ще можна було продати, і прабабуся пішла в Київ. Завжди із сльозами на очах згадувала ту подорож. Спродалася швидко  і купила п'ять хлібин. Це було спасіння для всієї родини. Адже до юшки з буряків буде по скибочці хліба. Яка ж вона була рада  – буде чим годувати маленького сина. В дорозі трапилася неприємна історія. "Маріє, – сказала одна з односельчанок, з якими поїхали,  – біжи глянь, коли буде наш поїзд". "А ви за клунком моїм подивіться". Прибігла: "Скоро будемо їхати... А де ж клунок з хлібом?!" "Ой, не знаємо, тут цигани проходили, може, забрали". Світ поплив перед очима. "Люди, рідненькі, допоможіть! Як же я додому з'явлюся без хліба?! Віддайте хоч одну хлібину, я ж дитині везу!" Як їхала додому, як лісом йшла – не пам'ятає. Дома її не звинуватили, не дорікнули нічим, бо сама була, наче чорна тінь, злягла, думала не встане вже. Та дядина гречаної полови принесла, просяної, а чоловіків брат Устим приносив потроху хлібця. Піднялася, ще не смерть. Та нова біда припнула до землі – померла мати Наталка. Жила вона через дорогу, і тому прабабуся майже кожен день навідувалася до неї. Чи то картоплину, чи буряка в пазуху сховає і несе до неї. Та вислідила її чоловікова сестра: "Не смій роздавати харчі, й самим не вистачає". З того часу їжі для матері перепадало все менше й менше. А коли прабабуся лежала хвора, її мати померла голодною смертю. Кожної родини торкнулося лихоліття Голодомору. Смерть чатувала на людей вдень і вночі, пухли від голоду малі і старі. 1932-1933 роки – найчорніший час в історії України.

Наталія Аргатюк, 9-Б. 2011


Київщина -1932


Книги про Голодомор

в шкільній бібліотеці

Нові вулиці
Війна
Революція 2014
Майдан 2013
Нові піонери
Помаранчева революція
Чорнобиль
Афганська війна
Кримські татари
Друга світова
Репресії
Голодомор
Більшовицька армія
Ангальт-Цербстська
Конотопська битва
Битва під Оршею
Старе місто
Київщина


 

Останні зміни:15/07/2017

www.shkola22.com.ua

Повідомляємо, що пошта,

яка надходить на нашу адресу

 з "яндекс" та "мейл-ру"

 не перевіряється, не читається

і відповіді не надсилаються