Школа 22 Зміст Пошук Відгуки Підтримка

Конотопська битва

Незалежний сайт: вчителів, учнів та батьків

 

Повернутися


Конотопська битва відбулася 7–9 липня 1659 у ході московсько-української війни (1658-1659), під час періоду української історії, який прийнято називати Руїною — добою після смерті Богдана. Хмельницького, часу відвертої громадянської війни, інтервенції сусідів України і подальшого знищення залишків надбань минулих років визвольної війни. Протиріччя між Московським урядом, який після смерті Хмельницького всупереч Переяславським угодам посилив своє втручання в справи Гетьманщини, продовжували загострюватися. З приходом до влади нового гетьмана Івана Виговського московські воєводи в багатьох містах, і зокрема в Києві, почали відкрито підтримувати українську опозицію Виговському і фактично сприяли загостренню громадянської війни в Україні. В цих умовах Виговський був вимушений укласти Гадяцький договір, за яким Україна отримувала рівноправне місце в Речі Посполитій під назвою Велике Князівство Руське поряд з Польщею та Литвою.

Уряд Московії перейшов до збройного вторгнення в Україну восени 1658 року. З'єднавшись з ворогами Виговського — Іваном Безпалим, осавулом Вороньком та запорожцями кошового Барабаша, армія Григорія Ромодановського захопила низку українських міст і вирізала не тільки прихильників гетьмана, але також і грабувала мирне населення.

Така поведінка московського війська схиляла на бік Виговського все більше цивільного населення, козаків. Тим часом велика Московська армія (більш ніж 150 000 чол.) на чолі з Алєксєєм Трубєцким почала вторгнення в Україну навесні 1659 року. До московського війська приєдналися деякі козаки — вороги Виговського в громадянській війні — на чолі з новопризначеним московитами «гетьманом» Безпалим. За деякий час загін Ніжинського полковника Гуляницького напав на обоз армії Трубєцкого та, відступаючи, зненацька захопив місто Конотоп. Незважаючи на погрози та умовляння зрадити Виговського, Гуляницький відмовлявся та з чотирьохтисячним загоном козаків боронив Конотопську фортецю. Велика московська армія вирішила захопити Конотоп перед тим, як просуватися далі вглиб України. Почалася облога Конотопа.

Цілих 70 днів чотирьохтисячний загін Гуляницького утримував фортецю проти багатотисячного війська Трубєцкого, що надало Виговському змогу організувати свою власну армію, отримати допомогу від Польщі і Криму і навіть залучити найманців. До козаків Виговського приєдналися польські добровольчі кінні загони Потоцького, Яблоновського та піхота Лончинського, також для охорони ставки гетьмана залучили загони сербських та молдавських найманців загальною кількістю близько 3800 чоловік. Було досягнуто домовленості з Кримським Ханом Мухамедом-Ґіреєм IV про допомогу; хан з'явився на початку червня на чолі 30-тисячного війська.

Проба сил відбулася під селом Шаповалівка, де український гетьман розбив передовий роз’їзд московитів. А в день святих Петра й Павла, Виговський на чолі своїх інтернаціональних сил підійшов до Соснівської переправи під Конотопом. Не даючи ворогу опам’ятатися, гетьман з маршу атакував 15-тисячний російський загін, що захищав переправу. Драгуни Виговського відтіснили ворога за річку, а кіннота кинулася йому навздогін. Кримсько-татарське військо було залишено в засідці.

Завдавши супротивнику чималих втрат, українські війська вступили в бій полками князя Пожарского, що прийшли на допомогу тим, хто відступав. Після цього Виговський віддав наказ про відхід своїх сил на попередні позиції, вдаючи втечу. Князь Пожарскій та інші московські воєводи на чолі основних сил кинулись навздогін й потрапили в засідку. Тільки-но переважна більшість царських ратників переправилася на другий берег річки, як по них із засідки вдарили татари. Тим часом українські козаки встигли зруйнувати переправу та нижче неї загатити річку. Вода розлилася й унеможливила повернення московської кінноти на свої вихідні позиції. Важка царська кавалерія застрягла в багнистих місцях річки, «справжніх конопотах», як про неї писав один із сучасників подій. Помітивши зі стін Конотопа розвиток бою на переправі та поблизу неї, перейшли в наступ і знесилені облогою полки Гуляницького.

Далі були знищені майже всі 30 000 війська Пожарского, а сам він був захоплений у полон разом з князями Львовим, Ляпуновим, Бутурліном, Скуратовим, Куракіном та іншими. Полонених за звичаєм віддали татарам, які майже всіх немилосердно вирізали. Поставши зв'язаним перед ханом, Пожарскій, за переказами літописців, плюнув йому в обличчя та брутально вилаяв. За це татари миттєво відтяли йому голову і відіслали її з полоненим до табору Трубєцкого.

Сам Трубєцкой, почувши про розгром Пожарского, відкликав Ромодановського з облоги Конотопа та пізно ввечері почав відступ з України. Побачивши розвиток подій, Григорій Гуляницький вийшов з Конотопа і вдарив по армії Трубєцкого, що відступала, захопивши багато артилерії; сам Трубєцкой ледве не загинув, був двічі поранений і втратив окрім частини артилерії ще бойові знамена, скарбницю й майже увесь обоз. Покінчивши із залишками військ Пожарского, козаки й татари продовжували переслідувати ворога у його відступі ще протягом трьох днів аж до московського кордону.

"З тої поразки міг утекти хіба той, хто мав крилаті коні", – так прокоментував перспективи порятунку царських ратників у битві під Конотопом український літописець Самійло Величко.

Загиблих козаків з обох сторін поховали в одній братській могилі, а на її місці поставили церкву на честь 40-ка мучеників Севастійських.

Московський історик XIX сторіччя Соловйов так описує події:

Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Алєксєй Міхайловіч до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукій привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованского, а зараз Трубєцкой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні за государевим указом люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ від'їжджає за Волгу, за Ярославль.

Проте хвилювання царя, що Виговський з ханом піде далі на Москву, виявилися передчасними. Тільки-но Виговському вдалося захопити Ромни, Лохвицю та декілька інших українських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з Криму, що козаки Івана Сірка напали на татарські поселення, і це примусило хана з ордою залишити Виговського та вертатися в Крим.

Незважаючи на великі сподівання та на героїзм козаків, особливо загону Григорія Гуляницького, Конотопська битва залишається змарнованим шансом і чи не найхарактернішим прикладом виграної битви та програної війни.

ювілейна гривня до 350-річчя Конотопської битви

Конотопська битва у Вікіпедії

Конотопська битва у виданні «Український тиждень»

Конотопська битва у видання «Історична правда»

Україна–це Європа
Нові вулиці
Війна
Революція 2014
Майдан 2013
Нові піонери
Помаранчева революція
Чорнобиль
Афганська війна
Кримські татари
Друга світова
Репресії
Голодомор
Більшовицька армія
Ангальт-Цербстська
Конотопська битва
Битва під Оршею
Старе місто
Київщина


 

Останні зміни:23/09/2017

www.shkola22.com.ua

Повідомляємо, що пошта,

яка надходить на нашу адресу

 з "яндекс" та "мейл-ру"

 не перевіряється, не читається

і відповіді не надсилаються

23 Сб

+23°

24 Нд

+16°

25 Пн

+19°