Школа 22 Зміст Пошук Відгуки Підтримка

Репресії

Незалежний сайт: вчителів, учнів та батьків

 

Повернутися


Львів. 1941. Німці відчинили совєтські тюрми НКВД

Селище Биківня під Києвом. У 1930-х — початку 1940-х років в таємній обстановці там здійснювались масові поховання осіб, страчених у Києві органами НКВД. Офіційно будівництво спеціальної зони для таємних поховань розпочалося 1936 року.

У Биківні поховано близько 100—120 тисяч репресованих.

30 квітня 1994 року відбулося відкриття Биківнянського меморіального комплексу жертвам комуністичного режиму.

Пісня про енкаведистів

 

Розстріляне відродження

За 1921—1931 українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій совєтського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.

 


Іван Багряний (1906 — 1963) зазнав сталінських репресій у 30-ті роки, пройшов
всі кола пекла, як потім і герої його роману. 1945 року змушений був емігрувати
з СССР. У Німеччині ним були написані романи «Сад Гетсиманський», «Огненне коло»,
«Тигролови», численні поезії, п’єси.

Андрій повів плечима, як від морозу, стиснув щелепи... Дивився понуро на місто. Місто-жебрак... Жодних нових будівель. Навпаки, багатьох старих будівель бракувало. Бракувало ажурних кованих огорож навколо церкви і колишніх «панських» будівель, бракувало великих вітрин суцільного бемського скла, бракувало золочених та сріблених вивісок біля аптек та крамниць, бракувало... Чого ж це бракувало головного? Бач, бракувало бадьорості й життєвої патетики, от чого. Бадьорість і життьову патетику заступила бравада, нудна й придуркувата казенна бравада. І виявлялась та бравада в кольорі. В революційнім кольорі! І це єдина обнова, єдиний показник «поступу». Ним, тим кольором революційним, цебто кольором червоним, було вифарблено геть всі будівлі в центрі міста і навіть муровані огорожі. Колір пооблазив,  пооблуплювався, порудів від дощів і часу, і місто мало вигляд ніби попечений, покалічений, напівбожевільний. Той червоний колір миготів обабіч і щезав позаду, змішуючись з курявою, ніби з димом пожарища. Ось міський театр, або «Нардом», як його величали давно; доки він був «Нардомом» — він був ясно-зеленавий з темними пілястрами, тепер він «Будинок культури» і тому, мабуть, червоний до одуріння. Ось бульвар Шевченка — ще не так давно, за часів НЕПу, він пишався розкошами майже столичних крамниць, кондитерських, ресторанів, тепер він геть весь уніфікований, поспіль червоний, ні, рудий до відчаю і пощерблений — в ньому якимось дивом повипадали цілі будинки, немов повибивані зуби. Ось електровня — така сама руда і згорблена, вгрузла в землю, допотопна електровня, і навіть революційний колір не в силі її змодернізувати. Вона завжди, скільки Андрій пам’ятає, чахкала вечорами, задихаючись, немов сухітник, і так само чахкає й тепер, лише темп неначе послаб. Це вже вона конає. Ось, нарешті, велика, ще імператорська тюрма!.. Але коні не повертають — мчать собі мимо, далі... Тюрма проводжає їх понуро сліпими очицями та вежами... Ага, це новість! Цього не було! Навколо тюрми раніше височів лише мур, а вікна всіх чотирьох поверхів зяяли одверто гратами. Так її поставив російський імператор в самому центрі міста на пострах «вірнопідданому» населенню. Тепер до імператорового подарунка внесено корективу — на мурах по всіх чотирьох кутах збудовано високі вартові вежі, а на вікна накладено суцільні залізні щити. Ц ж, пак, тепер ізолятор! Політізолятор всесоюзного значення. Андрій згадав, що про це ж йому говорив робітник у поїзді. Вся тюрма вифарблена так само в червоний колір. «Революційна тюрма, значить!» Ось допотопні лазні... Теж червоні. Ось допотопне «кіно». Ось... Баскі коні промчали через центр міста, через міст, через Успенську площу з пам’ятником тому, хто так ощасливив оце місто, — Ульянову-Леніну, — і влетіли в Харківську вулицю, а червоний колір гнав назустріч.


Коли всередині зі здобутками революції не гаразд, коли ту революцію підмінено
чим іншим, коли треба те «інше» злочинно ховати, тоді ретельно фарбиться фасад.

 

Нові вулиці
Війна
Революція 2014
Майдан 2013
Нові піонери
Помаранчева революція
Чорнобиль
Афганська війна
Кримські татари
Друга світова
Репресії
Голодомор
Більшовицька армія
Ангальт-Цербстська
Конотопська битва
Битва під Оршею
Старе місто
Київщина


 

Останні зміни:15/07/2017

www.shkola22.com.ua

Повідомляємо, що пошта,

яка надходить на нашу адресу

 з "яндекс" та "мейл-ру"

 не перевіряється, не читається

і відповіді не надсилаються